24 лютого 3 роки тому мало бути звичайним днем: початком омріяної відпустки для усієї родини, шкільним днем, коли ти знову прогуляєш останній урок, четвергом, який означав майже закінчення робочого тижня, але це так і не сталося… На жаль, багато українців поїхало закордон, але не на відпочинок і не усією родиною. Багато з нас прийшло до шкіл, але не навчатися, а ховатися від обстрілів. Багато хто зібрався з друзями, але не на смачну вечерю, а думати, куди виїжджати з майже окупованих міст…

росія забрала наше життя до, яке було сповненим надій, щастя, радості, міцних обіймів рідних, але вона точно не забере наше майбутнє! Повномасштабне вторгнення стало ще однією точкою в українській історії, коли всі зрозуміли, які нелюди живуть по той бік кордону.

Сьогодні ми дякуємо усім, хто ці 3 роки зі зброєю в руках, усім, хто невтомно волонтерить, усім, хто чекає Україну на окупованих територіях і не втрачає надію, усім, хто рятує цивільних і військових, адже без них сьогодні б не було цілих 3 років героїчного опору українського народу 🇺🇦

24 лютого вже ніколи не буде для нас звичайним днем, скільки б років не минуло, адже такі рани на тілі цілої нації не загоюються, проте наші нащадки точно будуть читати про ці події на сторінках книжок з історії зі сльозами гордості. Ми зробимо для цього все можливе!

Слава Україні!

Героям та Героїням слава!

💙💛